Усі україномовні журнали

Мова з феномену культури перетворилась на фактор безпеки

Я розумію, що мої аргументи дійдуть не до всіх. Але до тих хто «має вуха і очі», вони повинні дійти

«Доки Україна представлятиме себе як країна, в якій не треба знати української мови, доти її вважатимуть лише трошки іншою Росією». Це сказав не «український буржуазний націоналіст», а професор Віденського університету Міхаель Мозер у інтерв’ю в газеті «День».

«Я прекрасно пронимаю ваш язык, и если бы он вам самим был нужен, вы бы не говорили везде на русском! Вы сами не хотите никакой Украины!» – а це цитата із дискусії у Фейсбуку.

Зараз, бачу, піднялася чергова хвиля дискусій про українську мову. То я також хочу поділитися своїми думками. Особисто я і у побуті, і в професійній діяльності спілкуюся українською мовою. Апріорі. У Донецькій обласній військово-цивільній адміністрації, де я вже півтора року працюю керівником, моя позиція також однозначна – усі державні службовці на роботі повинні послуговуватися українською мовою. Крапка. Цього року ми двічі організовували курси ділової української мови для держслужбовців. Спрацювало: щораз більше в коридорах ОДА звучить українська мова. Хоча дехто вперто не переходить на українську. І ось саме про це хочу висловити кілька своїх думок

побачив та почув живу екранізацію кліпа:
https://vla-sta.dreamwidth.org/14829.html
-За першим же поворотом від початку руху водій бусіка, що до цього віз одного мене онімів від щастя.
Група з 25-30 осіб терпляче мокла під дощем чекаючи саме на наш бус...
ДЖЕКПОТ!БАБЛО!- засвітилось в очах водія. СУКАБЛЯДЬ-зазвучало у мене в голові.
Вголос я просто попередив водія-це християнський табір...
Співати вони почали одразу як повсідались.Проповідувати та тролити водія його православ'ям та іконками на торпеді через хвилин п'ять.
І так всі півтори години.

Двомовний мешканець Харкова. Іноді випадково пишу щось навіяне миттю. Тяжію до іноземних мов та усілякого матану. Політичні переконання: слава роботам!

Як любити Батьківщину, розбираюся самостійно і бажаю іншим того самого. Цікавлюся розвитком культури, суспільства і науково-технічної галузі.

-В цім щоденнику багато політики.
-Чимала кількість записів в цім щоденнику доступна тільки для френдів.
-Терпіти не можу довгі пости без ката в френд-стрічці. Не люблю великі фото без ката. Не люблю результати тестів. Мене не коцають ваші біоритми. Я не буду вас піарити. Я не гарантую що буду регулярно вас коментувати, хай ваш щоденник я і читаю. Я майже не беру участь в флеш-мобах. Я не гарантую що в коментах і постах я буду коректним та толерантним, я гарантую що я буду лаятись.
-Терпіти не можу руспатів, славянофілів, москвофілів, мовознавців, масонів і підерастів.

Народилась у Луцьку, де і виросла -- спочатку поміж ушуістами (де 2 роки з 5 була інструктором :), а потім поміж фідошниками (з 1995 по 2000 -- 2:4631/108). Від них втекла до Києва у 2000 році, щоб повернутися до Луцьку наприкінці 2006 року. Навчалася у США за магістерською програмою з лінгвістики в Університеті Нортриджа, штат Каліфорнія. По закінченню навчання за програмою ім. Фулбрайта, повернулась до Києва, де зараз і мешкаю.

У Луцьку встигла три роки (1997-2000) пропрацювати на місцевому ТБ (редактором, журналістом, перекладачем, режисером, в т.і. Мала власний проект на радіо, посвячений важкій музиці); і викладала англійську та німецьку у Волинському державному університеті.

У Києві (2000-2006) була інтерном Верховної Ради України, співробітницею Віртуальної Партії України, співробітницею КП Паблікейшенз (у проекті Штаб-квартира виборів 2002), а також редактором / перекладачем, чим і займаюся зараз. З 10 років мріяла стати перекладачем. Отже моя мрія справдилася. Я займаюся тим, чим усе життя мріяла займатися.

як і будь-яка радянська дитина, я маю великі проблеми із особистими кордонами. моїми, тобто.
я вкрай болісно переживаю будь-яке зазіхання на них.
я радо впускаю в свої кордони людей, які мені подобаються, але якщо вони починають лізти туди, куди я їх не запрошувала, принижувати мене -- на людях чи особисто, ставити під сумнів мою кваліфікацію -- будучи добре з нею обізнаними, я спочатку кажу, що мені це не подобається і будь ласка не треба так робити. а коли мене не чують, мені значно простіше просто усунутися із спілкування, ніж обстоювати свої кордони. бо це вкрай енергомісткий процес.
не буде ні пояснень, ні розмов -- я просто усуваюся і ставлю в тому напрямку великий паркан. щоб не прилетіло ще раз.

Подвійне "с" прикрашає будь-яке слово. Наприклад: Ссалтівка, ссикунда, ссало, руссалка, мій улюблений Містер Уссатік (це вопше геніальне ім'я для кота) і таке інше.

В університеті у мене був однокурсник, сам оригінально з Новосибірську (свєртесь с картой, югавасточниє, де той Новосибірськ; підсказка--далéко).

Попавши до Києва, у звичайну школу в 10й клас, він за 4 місяці опанував українську з абсолютного 0 до "відмінно" і з того часу ставився до людей, які народилися в Україні, але схвильовано захищали російську, як до розумово відсталих.

Знов згадувала геніальну luche_chuchhe
"Проблеми зі сприйняттям причин та наслідків, навіть послідовності подій є очевидними для усіх, хто спілкувався з росіянами (більшістю з них). Це не наслідки пропаганди та обману, події самі встають в їхній памяті так, як більш приємно для них. Наприклад - спочатку бандити побили міліціонерів ланцюгами, а потім міліція розігнала Майдан. Або - спочатку Нацгвардія почала військові дії на Донеччині, а потім ДНР взялося до зброї.
Якщо ви бачите таке, сперечайтеся лише якщо та людина дуже важлива для вас, але памятайте, що вона щиро вірить та "памятає", як усе було, та може обрати не вас, а свою "память". Якщо це просто знайома вам люди, не сперечайтеся, бо справа зайшла надто далеко, ви вже безсилі."

2012-Гру-31, Понеділок
Майже минув ще один рік. І хоча я не люблю озиратись назад, все ж хочеться підвести підсумки:
- Як вже стало традиційно, цього року мені ще більш катастрофічно бракувало часу. На все, на відпочинок, на справи, які люблю, на подорожі.
- Вдалось вирватись у дві великі подорожі - в Аляску та у Мексику. Крім того було кілька дрібних кількаденних подорожей околицями.
- Робота поглинула весь можливий і неможливий час, нерви і спокій. Тому я вирішила зробити "slow down" - з нового року постараюсь працювати менше, щоб залишати час для особистих зацікавленнь.... скільки разів було так, що поспішаючи на роботу о 6 ранку, я пропускала божественні світанки на Мічіганом, чи через брак часу не спілкувалась з друзями. Тепер буду намагатись наздогнати втрачене.
- Завдяки подорожам та цьому скромному бложику у мене з"явились нові знайомі.
- Успішно пережилися всі плановані і не плановані "кінці світу".
Звісно, підсумки створюють нові орієнтири на майбутнє:
- Хочеться все таки осилити іспанську до кінця, бо це - друга мова Північної Америки і основна - Південної. Мені сильно бракує іспанської... навіть у щоденному житті.
- Є загальні плани на наступні подорожі. Не думаю, що буде щось дуже екзотичне, але обов"язково цікаве.
- Спробую знайти час і потрапити таки на курси фотографії, мені сильно бракує теорії, хоча всі вважають, що практика важливіша.
- Ну і хотілось би все таки розвинути свій ЖЖ до нормального, бодай двічі тижневого наповнення, щоб не витрачати час на мемуари у глибокій старості ))

Дуже коротко про мене. Я народилася, виросла і прожила більшу частину життя в Дніпропетровську. Зараз живу в Києві. Працюю в сфері інформаційних технологій. Почуття гумору маю. Хамства не люблю.

ЖЖ для мене - це електронний щоденник, тому більшість записів в моєму журналі - щоденникові. Журнал я веду для себе і пишу там в основному про себе і про те, що мене оточує. Тому тут є записи про мої хобі (в основному про вишивку), звіти з місць і подій, де я була. Іноді я розміщую в журналі статті та розповіді, які здаються мені цікавими або відображають мій світогляд.

Гарна цитата: "Лінію оборони тримають живі". (с) Ліна Костенко "Записки українського самашедшого"